A Life in Art: Learning, Creating, Beginning Again
OLGA POGRIBNA
Життя в мистецтві: навчатися, творити, починати знову
Motherhood — Finding my balance
The early years — A dream called Grekovka
I was accepted to the Odesa State Art College named after M. B. Grekov in 1984. It was a dream come true. I was one of the youngest students in my group. My professor, D. Yehorov, belonged to the old school: demanding, uncompromising and disciplined. Earning his respect required hard work, patience and concentration. I learned early that talent alone was never enough.
Grekovka gave me an artistic foundation and a connection to a tradition I still carry with me. I graduated in 1988, but my education there has continued throughout my life.
Today, alongside my own artistic practice, I teach children and organise exhibitions and artistic projects for other artists.
I love working with children because they approach the world with openness and curiosity. They are spontaneous, ask unexpected questions and are not afraid to experiment. They remind me that art is not only about technique or the finished picture. It is about discovery, imagination and learning to trust your own way of seeing.
I also believe strongly in the importance of artistic community. Exhibitions, conversations and opportunities to share work help artists grow and support one another.
Сьогодення — Мистецтво, спільнота і діти
Сьогодні, поряд із власною творчістю, я займаюся викладанням для дітей, організовую виставки та мистецькі проєкти для інших художників.
Мені подобається працювати з дітьми, тому що вони дивляться на світ відкрито й допитливо. Вони безпосередні, ставлять несподівані запитання й не бояться експериментувати. Вони нагадують мені, що мистецтво — це не лише техніка чи завершена картина. Це відкриття, уява і вміння довіряти власному баченню.
Я також глибоко вірю у важливість мистецької спільноти. Виставки, спілкування та можливість ділитися своїми роботами допомагають художникам розвиватися й підтримувати одне одного.
Why I mentor — Passing something forward
Перші кроки — Мрія на ім’я Грековка
У 1984 році я вступила до Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова. Це була здійснена мрія.Я була однією з наймолодших студенток у групі. Мій викладач Д. Єгоров належав до старої школи: вимогливий, безкомпромісний і дисциплінований. Щоб заслужити його повагу, доводилося багато працювати, бути терплячою та зосередженою. Досить рано я зрозуміла, що одного таланту замало.
Грековка дала мені професійну основу й відчуття причетності до мистецької традиції, яку я зберігаю й досі. Я закінчила училище у 1988 році, але моє навчання там, по суті, триває все життя.
My artistic language — Staying close to life
My main interests are landscape and portraiture. I feel deeply connected to the Ukrainian painting tradition, particularly the South Ukrainian school, with its expressive colour and sincere relationship with the world around us.
I am drawn to things that might seem ordinary at first: a familiar landscape, a changing sky, the character of a place or the face of a person. But nothing is truly ordinary when you take the time to look closely. In my landscapes, I use colour, texture and layers of paint to capture not just the appearance of a place, but its atmosphere and emotion. In portraiture, I look for something beyond physical resemblance — the character, inner strength and individuality of the person.
I work primarily in oil on canvas, a medium whose possibilities continue to fascinate me. I believe art should remain honest and accessible, inviting people to look, feel and discover something of their own.
Моя художня мова — Бути ближче до життя
Мої основні мистецькі зацікавлення — пейзаж і портрет. Я глибоко відчуваю зв’язок з українською живописною традицією, зокрема з південноукраїнською школою, її виразним колоритом і щирим ставленням до навколишнього світу.
Мене приваблюють речі, які на перший погляд здаються звичайними: знайомий краєвид, мінливе небо, характер певного місця або людське обличчя. Але я переконана, що немає нічого буденного, якщо знайти час і придивитися уважніше. У своїх пейзажах я працюю з кольором, фактурою та шарами фарби, щоб передати не лише зовнішній вигляд місця, а й його атмосферу та настрій. У портреті для мене важливо побачити більше, ніж зовнішню схожість, — характер, внутрішню силу й неповторність людини.
Я переважно працюю олією на полотні — технікою, можливості якої не перестають мене захоплювати. Вірю, що мистецтво має залишатися щирим і доступним, запрошувати людину до діалогу, спонукати дивитися, відчувати й відкривати щось своє.
Where I am today — Art, community and children
I believe that giving young artists opportunities to learn, experiment and contribute to their communities is one of the best ways to prepare them for the future.
Mentorship is a two-way exchange. I can share my experience and the lessons I have learned, but young artists also bring fresh perspectives and questions that challenge and inspire us.
I believe that when young artists are given the opportunity to grow and, in turn, give something back to their communities, they become stronger artists and more engaged people.
Passing on an artistic tradition does not mean repeating what came before. It means giving the next generation the confidence and freedom to take it further.
Чому я наставниця — Передати естафету
Я вірю, що можливість навчатися, експериментувати й робити внесок у життя своїх громад — один із найкращих способів допомогти молодим художникам підготуватися до майбутнього.
Наставництво — це обмін, у якому беруть участь обидві сторони. Я можу поділитися своїм досвідом, знаннями та уроками, які засвоїла на власному шляху. Але молоді митці також приносять нові погляди й запитання, які спонукають нас замислюватися та надихають.
Я вірю, що коли молоді художники отримують можливість розвиватися і, своєю чергою, віддавати щось своїм громадам, вони стають не лише сильнішими митцями, а й більш свідомими та залученими до життя суспільства людьми.
Передавати мистецьку традицію — не означає повторювати те, що було до нас. Це означає дати наступному поколінню впевненість і свободу розвивати її далі.
I married at eighteen and became a mother at nineteen. When you become a mother so young, your whole world shifts. You begin to see life differently, and your sense of responsibility changes almost overnight.
But I never abandoned painting. I began exhibiting in 1987 and continued participating in regional, national and international group exhibitions.
Looking back, I believe those years taught me that creativity is not dependent on comfortable circumstances. Sometimes it is precisely what helps you hold yourself together.
Материнство — У пошуках рівноваги
Я вийшла заміж у вісімнадцять років, а в дев’ятнадцять стала мамою. Коли стаєш матір’ю так рано, весь твій світ змінюється. Ти починаєш інакше дивитися на життя, і майже миттєво змінюється твоє відчуття відповідальності.
Але я ніколи не полишала живопису. Виставляти свої роботи я почала ще у 1987 році й надалі брала участь у групових виставках регіонального, всеукраїнського та міжнародного рівня. З часом я сформувалася як самостійна художниця, а перші персональні виставки, за наявними біографічними даними, відбулися з 2019 року.
Озираючись назад, я розумію, що саме ті роки навчили мене: творчість не залежить від комфортних обставин. Іноді вона стає тим, що допомагає втриматися на ногах.
The war changed me. It changed my art, my priorities and my understanding of the world. Suddenly, I felt like a teenage girl again, without stable ground beneath my feet or a clear vision of the future. Once again, I had to reinvent myself.I found strength in becoming more involved in volunteer and civic initiatives. I began making posters and banners, supporting fundraising efforts and doing whatever I could to help our defenders.
I continued painting in my favourite medium, oil on canvas, but my subjects changed. I began creating portraits of people who inspired me: soldiers, volunteers and defenders whose courage and commitment I had witnessed personally.
In 2022, I began the travelling exhibition project Time of Heroes. Ukraine Is Us. It brings together portraits of real people and Ukrainian landscapes. For me, these paintings are a way of bearing witness — of making sure that the people who give so much to our country are seen and remembered.
Війна — Вчитися починати знову
Війна змінила мене. Вона змінила моє мистецтво, мої пріоритети й моє сприйняття світу. Раптом я знову відчула себе підлітком — без твердого ґрунту під ногами й без чіткого уявлення про майбутнє. Мені знову довелося шукати себе і починати спочатку.Сили я знайшла в активнішій участі у волонтерських та громадських ініціативах. Почала створювати плакати й банери, долучатися до зборів коштів і робити все, що могла, аби допомогти нашим захисникам.
Я продовжувала працювати в улюбленій техніці — олійним живописом, але теми моїх робіт змінилися. Я почала писати портрети людей, які мене надихали: військових, волонтерів і захисників, чию мужність та відданість я бачила на власні очі.
У 2022 році я започаткувала мандрівний виставковий проєкт «Час Героїв. Україна — це ми». Він об’єднує портрети реальних людей та українські пейзажі. Для мене ці картини — спосіб засвідчити пережите, зробити так, щоб люди, які так багато віддають нашій країні, були побачені й не забуті.
The war — Learning to begin again